Справи сімейні.

З 1 січня 2004 року в Україні діє новий Сімейний Кодекс України, який замінив Кодекс про шлюб та сім’ю України від 1969 року.

Без сумнівів, новий Кодекс є сучасним та прогресивним, в деяких аспектах наближає засади подружнього життя до Європейських стандартів. Насамперед це стосується так званого «громадянського шлюбу», а мовою кодексу - «жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою». В цьому випадку ст. 74 Сімейного Кодексу встановлює для майна, набутого під час спільного проживання, режим права спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Що таке є сім’я - визначено у ст.3 Кодексу. Це є особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю доглядати за батьками, дітьми, або з інших поважних причин не проживають спільно. Таким чином, новий Кодекс для статусу сім’ї ставить пріоритетом не факт реєстрації шлюбу, а реальні відносини між особами. Два приклада. Перший - чоловік та жінка не мають зареєстрованого шлюбу, але деякий час проживають разом, знімають помешкання, несуть спільні витрати на харчування, спільний відпочинок, придбання речей. Другий - чоловік та жінка мають зареєстрований шлюб, але жінка багато років працює за кордоном, та висилає гроші в Україну на утримання родини. В обох випадках це є реальний шлюб, і майно, набуте під час такого шлюбу, є спільною сумісною власністю.

Ст. 69 Кодексу дає право подружжю поділити таке майно за взаємною згодою, незалежно від розірвання шлюбу. При набутті такого майна подружжя також може відразу визначити його правовий режим. Це в першу чергу доречно для осіб, що проживають без зареєстрованого шлюбу. Такий договір бажано робити нотаріально посвідченим, а для нерухомості це є обов’язковим.

Ще однією новелою Кодексу став шлюбний договір. На жаль, він не набув широкого розповсюдження, як сподівались автори Сімейного Кодексу. Причина цього, на думку багатьох нотаріусів та фахівців - юристів – не зовсім коректно прописана норма про пріоритет інших прав і норм перед нормами шлюбного Договору. Навіщо він тоді потрібен?

Головна мета сім’ї – народження та належне виховання дітей. Сімейний Кодекс у розділі ІІІ визначає права та обов’язки матері, батька і дитини.

Якщо особи не перебувають у шлюбі, походження дитини визначається: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, якій вважає себе батьком дитини; за рішенням Суду.

Питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. У разі їх окремого проживання способи участі у виховання дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини, вирішує орган опіки та піклування, а у разі конфлікту – Суд. Також у судовому порядку встановлюється місце проживання дитини, якщо батьки не досягли згоди з приводу цього.

Сімейний Кодекс дещо по новому встановив можливість дитини мати окреме майно, спільне майно з батьками та порядок управління та розпорядження цим майном. Ключову роль у цьому відіграє орган опіки та піклування.

Кодексом врегульовані аліментні зобов’язання батьків та дітей, порядок усиновлення та багато інших цікавих питань, які неможливо охопити у цієї публікації, тому при вирішенні сімейних проблем завжди корисно отримати консультацію фахівців – нотаріусів, адвокатів, працівників органу опіки та піклування, для того щоб були дотримані права як дітей, так і батьків.

Адвокат
Сітніков Андрій Володимирович
Юридичне бюро на Театральній, 48